вірші

Дощ скапував з піддашків невеличких.
У Східниці була глибока ніч.
Балкон і я. І ліс такий величний,
Що трохи страшно. Та не в тому річ...
На віллі Ксенія всі сплять. Вогнів немає.
Лиш я собі, схилившись із перил,
З душі виймаю все й перемиваю –
Душа відкрита – все звідтіль бери.
Але ти вже забрав усе, що бачив.
Довірливих неважко обібрать.
Так звично, що я навіть і не плачу –
Смереки лиш заплакані стоять.
Там, вдалині. Не видно за дощем їх.
Та їх присутність скрізь у цім краю,
В оцій красі, привабливій до щему,
Лікує душу зболену мою.