вірші

Допоки добре все, допоки ми з тобою рідні,
Допоки ще невинне слово може вразить,
І по-дитячому смішні наші образи,
І сяють посмішки іще, мов квіти в квітні,
Допоки руки ще тремтять, коли ти дзвониш,
І не знаходжу місця ще, як зустріч близько,
Допоки страшно, як мовчиш, а небо блиска,
І телефон зриває тишу, ніби дзвони,
Святкові дзвони на весь світ – і голос, голос...
Простий «привіт», так ніби світ до ніг складаєш,
І нічогісінько цього ти ще не знаєш,
І серце досі нічиє не розкололось.
Коли попереду іще розчарування,
Роздратувань суцільна смуга – не повернеш,
Коли торкаєшся руки, неначе вперше,
І поцілунком будить ще лиш зірка рання,
Коли ще думати не треба про майбутнє,
Коли минуле просто є, але не ноша,
Коли найкращий ти мені і я хороша,
Коли ми мріємо іще, щоб разом бути.
Між нами тисяча кеме, ми рідні люди,
Стократ рідніші, ніж коли б щодня стрічались.
Проходить все, навіть тоді, коли б звінчались,
І краще нам, аніж тепер, повір, не буде, –
Давай відміним зустріч цю, поки не пізно,
Бо знаю точно, що ми вже дійшли до краю.
Так просто все, так твердо все, немов залізно, –
Давай зупинимось на цьому. Я благаю.