вірші

Давайте поговоримо крізь шум
Життя, що мчиться телефонним дротом.
Крізь горе, радість, щастя, болі, глум, –
Усе, що для розмови стане фоном.

Давайте поговоримо в цю мить –
Робота не подінеться нікуди, –
Водночас, в унісон, – що нам болить, –
Що в серці, що в очах, – мов рідні люди.

Якщо ми ще умієм говорить.
Якщо ще відчувають наші душі.
Якщо умієм цінувати мить.
Якщо ніщо людське нам не байдуже.

Я уявлю собі, що ми удвох.
Що нас ніхто не чує і не бачить.
Я говоритиму, неначе Ви – це Бог.
І Ви тоді відчуєте – я плачу.

Від того, що ніколи і ніде
Мене не упізнаєте, мій любий.
Від того, що дротами виклик йде,
Але лише: «Почуйте...» шепчуть губи.