вірші

Чому саме ти?
В безмежному просторі, в часі,
що збився з рахунку
у конгломераті віків,
в людському хаосі
зійшлись траєкторії наші,
нічим не зумовлені,
ще не відкриті ніким
на рівні закону,
на рівні доведення формул,
бо це аксіома,
яку ми збагнули удвох,
бо ми найрідніші,
а рідним зустрітися – норма,
так стовбур сосновий
стрічає із півночі мох
в затемненій хащі,
в густім не прорубанім лісі,
так хвої сухої
чекає в тім лісі земля...
Ми мали зустрітись, коханий,
мій гостю із висі,
бо саме для цього
на світі з’явилася я.
Як довго блукала,
як часто я падала в русі,
повзла і злітала,
ішла, захлиналась, пливла...
Та ось пригортаю
до себе я голову русу,
і очі цілую,
в яких ні краплиночки зла...
Чому саме ти?
Ми знаєм, кому це відомо.
А, може, і нам
про це стане відомо колись.
Ми маємо щастя,
не маючи спільного дому,
та нас поєднає навіки
ця зоряна вись...