вірші

Чого я виглядаю восени?
Вже осипають листя ясени
І золотом блищать, аж сліпнеш, клени.
І ти чужий, чужий іще для мене,
А я тебе уже беру в рідню.
Беру тебе в рідню, мов долі дотик.
Я помилюсь, але так буде доти,
Допоки осінь тепла й золота.
А піде дощ... І я тоді не знаю,
Що буде вже – під дощ я душу краю
З дитинства і по нинішні літа.
Чого я виглядаю восени?
Того, що вже приходило у сни,
Про що так мріялось та так і не збулося.
І жду тебе, чужого мені досі...
Чого я виглядаю восени?
Вже осипають листя ясени
І золотом блищать, аж сліпнеш, клени.
Подумалось, а може, ти із мрій,
Мій подарунок долі, промінь мій...
А ти ж чужий-чужий іще для мене...
Чого я виглядаю восени?
Того, що вже приходило у сни.
Про що так мріялось та так і не збулося.
Життя – це школа. Ось мій клас і парта.
Живу і вчусь тому, що вчити варто.
І жду тебе, чужого мені досі.