вірші

Зверхньо в усмішці губи скривив
і презирливо так подивився.
І повіками погляд накрив, –
мабуть, глибоко в серці глумився.
Чоловіком себе відчував,
себто тим, що в нас зветься мужчина.
Зустрічалась мені ачи вам
у житті і така ось причина.
Феміністкою я не була,
зроду-звіку й не буду, одначе,
усміхнулася і провела, –
була вища від нього я, значить.
І не стислося серце в клубок,
і у ньому печаль не сховалась.
Кожен вільний вважать, що він бог,
та щоб з того хоча б не сміялись.
Я поблажливо глянула вслід –
дружній помах руки на прощання.
Бережи мене, Боже, від
отакого смішного кохання.