вірші

Злилося свинцеве небо
з мерехтінням свинцевої річки.
Добиратись негайно треба
в дощ такий мені до електрички.
І розмокла свинцева стежка,
і в калюжах свинцева вода.
І пташки невідомо де мешкають,
як застане така біда.
Під надійним ховаються дахом,
чи отак ось, як я, – крізь дощ?
Я кофтину зірву одним махом –
тут немає ні вулиць, ні площ.
І жоднісінької людини
під дощем отаким нема.
І свинцеву сорочку днини
знахабніло вже шквал підійма.
Добираємось відчайдушно –
на мені ні сухого рубця.
Хай періщить! Хоча б не душно.
А в калюжі танок горобця
мені видався вкрай зухвалим,
бо ніякого страху в нім.
Горобці взагалі самохвали,
наче мають божественний німб.
Розглядаю свинцеву річку
і свинцевого горобця.
Потім вкраду краєчок нічки
й дочекаюсь її кінця...