вірші

Живу в тіні. Чи ж до пори, до часу?
Чи так довічно житиму в тіні?
В той час, як інші верхи на Пегасі
крутий узвіз осилюють Парнасу,
в дорогу не виходиться мені.

Чи так вже добре – лише стіл і стіни,
і в дзеркалі єдиний мій слухач?
Немає світла – то немає й тіней,
в руках – перо, а на руках лиш иній –
не розтопити й подихом, хоч плач.

Пишу не книги. Просто розмовляю
сама з собою із пером в руці.
Біжить мій день – і добігає краю
у поєднанні пекла з власним раєм.
І вже коли б не сумніви оці...