вірші

Життя вилітає в широку бездонну трубу.
Вилітає безслідно, розноситься димом.
І нічого вже я не вбудую у жодну штрабу.
Все летить мимо мене. Все мимо.

Мов раба інквізицій, чиїхсь пересудів-огуд,
реагую чуттєво, вмикаючи дар телепатій.
Як він в'їдливо липне, убивчо-відточений бруд...
Як він діє, мов яд, як народжує чорну апатію...

І ніщо не врятує – відерце холодне води
лише викличе жаль, що ти мусиш робити мерзенне.
Не ходи до людей! Зачинися в собі й не ходи!
Лише так тебе вже не розчавить ніколи мізерне.