вірші

З горища дістаю закинуті блокноти –
в них щось писала серцем ще молода рука.
Відкрила, але звідти посипалися ноти
і музика – яка ж вона печальна та легка.
Сьогодні теж печальна. Але важка, мов брила.
Бо серце, наче камінь. Чого ж чекала я?
Гортаються блокноти. Листки, неначе крила.
Там юна королева творила короля.
Там музика творилась. Вона усім знайома.
Вона така прекрасна, неначе й не моя.
Як легко я долала круті й слизькі підйоми,
а зараз навіть глянуть боюсь на них здаля.
Блищить там, наче злото, рядками нотне поле.
Всміхаюся: згадала! Тоді любила я.
З тих пір отак любити не вміла вже ніколи.
Які найвищі ноти писала по краях!
Живі мої бемолі! Живі мої дієзи!
Були ще рукотворні мої, мої ключі.
Я очі знов заплющу – хтось грає мої п'єси.
Це серця мого музика так молодо звучить.
Я прагну зрозуміти, збагнути, відгадати
її секрет забутий. Відтворюючи знов
настільки неможливі слова, події, дати,
нарешті, все відкрила – там був лиш ключ любов!
Все інше неважливо. Бо інше все – звичайне.
Спочатку він писався – ото і весь секрет.
Не варто намагатись відтворювать відчайно.
Сьогодні – це падіння. А то...А то був злет.