вірші

Який приємний цей похмурий день!
Весняна мряка – не осіння мряка.
Цей дощик спантеличено іде –
як добре грає роль свою, чортяка!

Вдає, ніби не знає, що весна.
Іде по ній, але її не бачить.
Душа моя засмучена ясна –
я просто з радости, що я живу ще, плачу.

Дощ розмальовує мене, мов Арлекіна.
І фарба згадкою чорніє під очима.
Спідничка високо – виблискують коліна.
І я й сама не розумію, чим я

розвеселилася. А дощик виграє
бочками крапель різних намистинок.
Ми думаємо кожен про своє.
І часу проживаємо відтинок.