вірші

Як літаєш, то нічого стримувать лет,
це падіння в секунди лічені.
Може бути, ти справді крилатий поет,
при народженні Богом мічений.
Не розтринькуй, мов гроші по-бабськи, хист,
бо душа марнотратству зучена.
І знайди в собі сили дістати лист
й записати усе, що мучило.
Падай вгору щораз, коли падать вниз
тебе доля поета змушує.
Не лінуйся в багаття підкинуть хмиз –
хай волосся зола притрушує.
Як почуєш в кишені оркестр монет,
помізкуй на предмет стосовности.
Якщо справді на світі ти є поет,
то примарний оркестр тимчасовости.
Кажуть, пишеться в злиднях найкращий сонет
і найкраща примариться фабула.
Якщо й справді у світі ти є поет,
то про долю ти скажеш: та була!
А як ні, як не та, як прогавив момент,
дожени і скажи долі: ти чи ні?
Якщо й справді у світі ти є поет.
Якщо й справді ти Богом мічений.
Упізнаєш і долю, й недолю враз
і натхненням розірвеш груди.
Бо натхнення – хвороба, погибіль, сказ,
а ще злидні, а ще перегуди...
А якщо вже літаєш – не стримуй лет,
бо життя – то секунди лічені.
Якщо й справді у світі ти є поет.
Якщо й справді ти Богом мічений.