вірші

Як гарно вигрібати навесні
минулорічне і сміття, і листя.
Земля в чутливому передранковім сні
вбрання свої вимріює барвисті.

А ти собі натхненно так гребеш
і все радієш – чисто для травички.
Гребеш, де бачиш, і гребеш без меж –
ти ж чепуриш землі своєї личко.

Прибрала. Чисто. Скоро тут трава,
за руки взявшись, буде дружно сходить.
Замерзле серце трохи ожива –
та лише трохи – більше не виходить.

А в сірім небі смуга-голубінь,
усе-таки, здивовано проб'ється.
І гріє не кожух і не черінь –
весна потроху гріє моє серце.