вірші

Як часто ми буваєм безпощадними...
Як вмієм правду різати в лице...
І критику занадто неощадливо
витрачуємо впевнено на це.
А потім в правоті стікаєм відчаєм –
навіщо? І за віщо? І чому ?
І ніяк пояснить – сказати нічого.
А інколи немає вже й кому.
Озирнемося – нічиєї душеньки –
самі дерева, наче вороги.
Нічого ми не змінимо, не зрушимо –
ми лише накопичимо борги.
І з ними люди видаються грізними.
І пересуди осами роять.
А істина – вона буває різною.
І правда – вона в кожного своя.