вірші

Видирала з рота поцілунки,
витирала сльози із очей.
О, не там шукала я рятунку –
ні, не врятувать себе плачем.

Ні, не повернутися в минуле
і життя ізнову не прожить.
Нащо ж ворушити вже забуле?
Хай пливе рікою, хай біжить.

А з люстерка дивляться на мене
очі, що і в посмішці сумні.
Яблуня обтяжені рамена
опустила майже до землі.

Не було нічого і не буде.
Ледве блима свічка уночі.
Все чужі довкола мене люди.
Й непосильна ноша на плечі.