вірші

Вибухаю, немов огонь.
Як вогонь, вибухаю в чеканні.
І терпіння хвилини останні
вже не чують вмовляння мого.

Мить одна й телефон летить
у куток, де принишкли квіти.
А інакше, куди себе діти
в безкінечну чекання мить?

А інакше тоді, нащо
це чекання мене спіймало,
коли миті йому не мало
так спокійно сидіти щоб.

Швидкоплинна буває мить,
а буває ж і безкінечна.
І буває вогонь доречний,
щоб даремне чекання вбить.