вірші

Врятує той, хто мовить слово,
хто посміхнеться
тобі привітно знову й знову –
врятує серце.
Ми, люди, мов домашні звірі –
нас треба гладить.
Ми навіть дикі в певній мірі,
нас не завадить
хоч трішки-трішки приручити
і прив'язати.
Нам легше у неволі жити
і так чекати.
І так чекати,
і так бажати,
бажати волі.
І за неволю,
в якій живеться,
картати долю.