вірші

Великий джміль – маленький вертоліт,
гелікоптер, що зависа в чеканні,
мій страхопуд в оці хвилини ранні,
якби ж то ти казав мені: привіт,
а то гудеш так страшно, так жахливо,
я знаю: вжалиш, лишень відвернусь,
я і тебе в житті своїм боюсь,
хоч естетично ти – маленьке диво.
З руки зробила б я аеродром,
або хоча б майданчик тобі злітний,
але ж ти грубий, злий і непривітний,
аеродром твій буде серед дров,
отам, де яблуня рожеве світло тче,
гудуть джмелі – твої брати суворі.
Загудимо удвох? Весна ж надворі,
трава зелена очі нам пече.
Поважно низом стелиться димок,
гудуть джмелі, гудуть хрущі з громами.
Усі не знаємо, що далі буде з нами,
та потихеньку кожен гудимо.