вірші

В три погибелі тіло зігнулось, як
манюпусінька літера альфа.
Відтягнися, мить, та коли п'ятак
між зубів кладуть. Не для кайфу –
для полегшення шляху, з якого вже
во віки вороття не буде.
Біль пече вогнем, вогняним ножем, –
прийде час – і усе забуду.

Часу, Боже, дай...

І прошу, й молю, і творю я оцю молитву.
І чорнющою пусткою світить даль.
А об віщо я сльози витру?
І слабий мій дух!
І всесильний страх!
Страх всесильний тії дороги,
коли все вже пух, коли все вже прах...
І німіють від страху ноги.