вірші

Ця магма із розплавленого болю
пектиме вічно і не захолоне –
зсередини вона зруйнує волю.
Я повсякчас живу в її полоні.

Вона свята, вона на Божу схожа,
бо кришталево-чиста, мов росина.
Це є Любов – вона і справді Божа –
це є Любов. Моя Любов до сина.

Ця ніжність виривається із мене –
в мені їй місця мало та, одначе,
синочку мій, листок зелений клена, –
не виривайся з мене – бачиш, плачу.

Зв'язок одвічний матері й дитини,
їх роз'єднання – воно теж одвічне.
Єдина радосте і щастя теж єдине!
Я так тобі добра в цім світі зичу...