вірші

Це ти прийшов? Не стій у самоті.
У темряві глибокій, наче прірва, –
чи підземелля змучених кротів,
чи оберемок змотаних дротів, –
ця прірва скрізь, де ти чогось хотів,
і там, де я чогось хотіла – прірва.

Усе невідворотне, наче час.
Він знає свою владу і величчя.
І він єдиний зараз кличе нас,
якраз в цю мить, в цю саму мить якраз.
Закон життя. Це все. Це не маразм.
Час знає все це. Й через те він кличе.

Ми все одно ітимемо за ним.
Чого він вартий, спротив, перед вічним?
Навіщо ці постійні стусани,
коли нічого справді не змінить,
окрім хіба чергової мани,
але й вона веде у потойбіччя?

І це усе в пітьмі, де час біжить.
Не важать там ні гроші, ані бартер.
Я намагаюсь хоч не зубожіть
на те, з чим йду-прошкую до межі, –
душею, де найбільше із тяжінь –
великої Любови – вона варта.