вірші

Це про те я скажу, що колись
стане спомином.
Сніг насипала вись
аж за комином.
І облизує стіни вогонь і потріскує
спомин в піняві скронь.
Розчахнулося щось –
стало тріскою.
Піднесу до очей, роздивляючись,
колір, малюнок, фактуру і все
занотовую, лаючись.
Сніг мете і колись занесе
із минулого вісточку,
із минулого трісочку.
Так все буде колись, а тепер
я не знаю, що спомин, що дійсність.
Сніг мете і облизує стіни вогонь.
Це реально, це дійство.
Гном на комині, ніби завмер,
а ще вчора під вечір
гомонів-щебетав-розмовляв
і обтрушував плечі.
Він від пестощів світу
обтрушував плечі. То вітер...
Гомонів-щебетав-розмовляв
розмаїто. Відкрито. Обмити
моє тіло словами хотів від біди небайдуже.
Я черства. Я не знала. Не вміла.
Не вірила дуже...