вірші

Такий просвітлений, такий весняний день...
Пора в собі творити революцію.
Але тримається за руку все, що мучило,
і, в вічі заглядаючи, іде.

Немов дитя, схопилось за поділ.
Куди там зникнути – боїться загубитись.
То що ж мені – з дитям отим побитись
і ще прискоритись в своїй стрімкій ході?

Тож революцію поки що відкладем.
А перманентно змінюватись нащо?
Не стану ні щасливіша, ні краща.
Отож милуюся ясним весняним днем.