вірші

Так широко до нас вона іде –
невідворотна старість. Так, мій друже.
Десь наша молодість, мов хуртовина, тужить,
а ми її не бачимо ніде.

Життя вантаж нести нам на плечах.
Але як будем чуйними й простими,
то підніматись сходами крутими
нам буде легше трішечки хоча б.

Я Вам напевно руку простягну.
Це все, що можу, але це багато.
Коли життя завжди суцільні втрати
і мусиш віддавати, а не брати, -
це так багато – потім осягну.

Так сумно, друже, – очі молоді.
Та що робити з нашими роками?
Хіба в біді схрестнімося руками –
так просто легше буде при ході.

Ходімо, друже...Уперед ходім...
Що буде потім? Буде що тоді?