вірші

Так давно не дивилась на чистий папір
і в руках олівець не тримала.
А довкола блукав дикий вірш, наче звір,
і чекав, щоб його я впіймала.

То чому ж не ловила? – питаю себе, –
як могла я без нього прожити?
Він уже не блука, в сіру пустку шкребе,
ніби просить його приручити.

Я його приручить не дозволю собі.
Хай шкребеться й довкола блукає.
Що робити йому в цій нещасній судьбі?
Через те я його уникаю.

Я боюсь передать нещасливість свою,
наче вірус, чи іншу заразу.
Серед сірої пустки самотньо стою
і не маю до того відрази.