вірші

Спека

Руками за стіни хапаюсь від спеки
й нічого не варить моя голова.
Пливу, мов з варягів холодних у греки,
а весла наосліп шукають слова.

Це схоже на п'яний на палубі танець,
коли все одно, чи спинять, чи за борт.
І тіло твоє, мов гладенький сап'янець,
і поруху вітру відсутній ескорт.

Вода лиш бентежить заснулу уяву
і ти заклинаєш вустами: вода...
Смішне й жалюгідне, безсиле і мляве
твоє просування, що зветься хода.