вірші

Сіра каша розталого снігу,
як людина безвольна – хлюп-хлюп.
Горобці животами з розбігу
прямо в кашу. І посмішка з губ, –
хоч якась невесела, – злітає.
Я радію, що я ще іду.
Я ногами цей сніг розгортаю,
мов від себе відводжу біду.
Я радію: яка я далека
від агонії місць і кар'єр.
Якщо випаде літо, то в спеку
я візьму картопляний бар'єр.
Хтось керує і кимось керують.
Я готую, мету і перу.
І далеко від мене нуртують
керування колег по перу.
Та невже ж, хто керує – той геній?
Он історія каже, що ні.
Чи з президії голос натхненний,
як писати, підкаже мені?
І збирають в колег не повагу,
а збирають у них голоси.
Чудотворці посад своїх...Маги...
Хіба ж можна поваги просить?
Вибирайте мене, вибирайте, –
у повітрі літають слова.
Я найкращий...ща...вмію...я...знайте...
найсвітліша моя голова...
Вороги – ті, хто проти й не в ногу,
хто далекий від влад і кар'єр.
...Я синочка візьму на підмогу
картопляний долати бар'єр.
А коли поталанить і тихо
ще складуться у вірші слова,
я зітхну: от і добре. А лихо...
Те долатиму, доки жива...