вірші

Сергієві Якименку

Цьому господареві я створю проект
мініатюрного казкового будинку
з таким віконечком, як в булочці родзинка,
де відбивався б веселковий спектр
дуги, найтаємничішої в світі,
де сходи пахли б хвоєю і ще
смарагдом моху і дрібним дощем,
таким, який буває в мокрім літі.
Ніяких пластиків, що роблять «євродім»
таким нудним, що сумно жити в нім.
Нічого штучного, нічого неживого –
ні рам, ні підвіконь, ані дороги –
балкончик дерев¢яний під Franse –
оце і все, що буде там від «євро».
Я слідкуватиму за будівництвом ревно,
я – збільшувальне скло. І я – пінцет.
Я покажу, де мають бути квіти,
де буде лава, де калини кущ.
І де по стінах має витись плющ,
і де на гойдалці гойдатимуться діти.
Хай лише трохи почекає став,
одненьке літо ще не зароста –
до нього бігтиме згори вузенька стежка.
Там буде дах зелений, наче мох,
але ми там не житимем удвох –
мене не приведе туди мережка
моєї долі. В мене інший путь.
Та іноді вторгаюся в цю сферу
і ніжність ліній на листі паперу
малює те, чого від мене ждуть...