вірші

Серед сірого осіннього дощу,
серед настрою, сірішого, ніж будень,
я нікуди вже тебе не відпущу,
а якщо і відпущу, то не забуду.

Може, й через те у жовтні цім
блискавка сяйнула наостанок.
Може, й через те ударив грім
 і дощі пустилися у танок.

Простягнули пазури розлук
всі дороги, на яких прощання
вже відчуло потиск нашик рук,
ранній холод пізнього світання.

Я не я, а ти тепер не ти.
Все інакше, бо на світі будень.
Я повік до тебе буду йти,
бо тебе ніколи не забуду.