вірші

Самоіронія

...а справжніх поетів не можна читати на ніч
і це перевірено, бо
кожнісінький нерв переймає параліч
і сниться: в кімнату заходить Рембо.
Зсува капелюх з непокірного чуба
і спльовує слово достатньо грубо,
для того, щоб довго тримати образу,
мов кадр двадцять п'ятий – рекламну заразу.
Або ще: отам в капелюсі шиньйона
проскакує постать француза Війона.
Отам, на безлюдній і довгій дорозі,
скиталець-вигнанець натоптує нозі.
А вірші його – то шабаш серед пекла –
чи зсунувся дах, ачи стеля протекла –
вам здасться-насниться, чи як там, – отож,
вставайте хутенько з належаних лож,
сідайте у крісло. Читайте сучасних,
що є геніальністю хворими. Час їх
творіння відправить туди, куди слід –
вогню-забуттю на буденний обід.
Читайте сучасних нескромних поетів,
чим більше кричання – тим менше злетів.
Тоді вам заснути ніщо не завадить,
свої вам здадуться скромнішими вади
на фоні рясних і нудних презентацій,
на фоні нещирих ( а треба) овацій,
на фоні оплачених кимсь ювілеїв
несправжніх поетів – крикливих пігмеїв.
Та статися може, – принісши додому
малесеньку книжку, – ім'я невідоме, –
і замість снодійного, врешті, відкривши, –
а цей, а чи ця що там кислого пише? –
натрапите раптом на свіжий рядок,
немов у незнане зробивши кидок.
І вже тої ночі не випаде спати –
читати, читати, читати, читати...
І дякувать долі, і дякувать долі...
Не вистачить сили сказати: доволі...
...А дійсно, що справжніх поетів
не можна читати на ніч.
Бо сил вже немає із справжнім
зіткнутись віч-на-віч.
Бо розум негострий і в тілі лиш втома свище...
А потім насниться... Читайте вище...