вірші

Розкаююсь у тому, що зробила –
підрізала ще не окріплі крила,
ввела себе знічев'я у страждання, –
а то було повітря коливання.
А то була чистісінька дурниця –
таке привидітись лиш може чи насниться, –
але воно було – і то є даність, –
усе на світі має первозданність.
Все, що в душі, з нічого не буває,
усе свою правічну назву має.
І, в принципі, все можна пояснити,
змиритись можна і спокійно жити.
Якщо вже не забути, то змиритись,
отрути відчаю донесхочу напитись.
Якщо вже не змиритись, то забути,
й не пить ції відчайної отрути.
А я не вмію. В мене не виходить.
Ніщо мені даремно не проходить.
Ніщо мені даремно не минає –
підловлює недоленька, шугає,
підсуне несуттєву десь спокусу –
стражданнями розплачуватись мушу.