вірші

Радію миті, мов мале дитя.
Але не так, бо знаю миті ціну.
Бо мить – вона і є людське життя,
трагічно схоже на розталу піну.

Струснув мене, мов яблуню в саду.
І болі мої раптом впали долу.
І вперше я відчула: просто йду.
Іду і дихаю, а не біжу по колу.

Рука сховалась у твоїй руці –
оце й усе, що сталося між нами.
Легенький поцілунок на щоці
ніколи вже не зітреться з роками.

Ні слів, ні зустрічей, ані надії більш.
Спасибі, що зустрівсь, – скажу я небу.
Навіть, якщо оцей самотній вірш –
єдине, що нагадує про тебе.