вірші

Пора гадань на пелюстках ромашок.
Верхівка літа стиглого настала.
Заснула в спеку пташка під піддашком
й вода мені найбільш смакує тала.

З крижинками, що плавають у ній,
і так приємно цокають об склянку.
Верхівка літа і верхівка мрій
знеможено танцюють до світанку.

Потроху засихають картоплі
і є спокуса трохи їх підрити.
В такому необмеженім теплі
приходять і бажання колоритні.

Наприклад, впасти в море і пливти,
а море недосяжне і далеке.
Або від самотини заревти,
отак по-бабськи сліз накапать в глека.

Чи дощику майбутньому зрадіть –
його не буде – все природа дурить.
Або отак раптово захотіть
розкидати свої від світу мури.

І розчинитись в натовпі людей –
усі однакові, усіх дістала спека.
Яке ж прекрасне літечко іде!
Не поспішай! Вже осінь недалеко...