вірші

Подумалось. Спечалилось, вірніше –
нащо я тут? Вже краще б біля Псла.
Хтось не доріс до суті моїх віршів,
до когось я іще не доросла.
Так і пишу, не знаючи, для кого.
Кому потрібен цей розлогий вірш?
Чи хтось зі мною вийде у дорогу
і йтиме стільки, що не зможе більш?
Для кого ці рядки? Ні, не для себе.
Мене задовольняють і чужі.
Мене задовольняє клаптик неба,
густий спориш у мене на межі
з сусідським садом. Садові читала.
Він незворушний, гордий і прямий.
Чи дощова вода текла, чи тала,
чи просто плакав так садочок мій...
А, може, я...Й ніхто мене не чує
ні в місті цім, ні вдома, біля Псла.
Кому ж тоді свої рядки речу я?
Чи, щоб ректи, я ще не доросла?