вірші

Пігмею сказала, що він – пігмей.
А він же вважає себе Гулівером.
А він же вважає, що він – гора,
якщо й не найвища, то хоч Говерла.

А він же давно зневажає усіх,
вмостившись в зручне,
бо ж начальницьке, крісло.
Сказала. Спочатку здушив його сміх.
А далі вже гнів. І таке з нього лізло,

що й досі огида стоїть у душі.
Розкаяння – ні, бо вже й справді обридла
підступність його, що давно без межі,
й мерзенність його, дріб'язково-огидна.

Хотіла пом'якшити різкість, але
себе не здолала і так розпрощалась.
Я знаю, по Біблії вчинено зле,
але, вже як статися мало, то сталось.

Набридло на зло повертатись добром.
Набридло те зло безвідмовно ковтати.
Набридло Адамовим бути ребром.
І те, що сказала, те мала сказати.