вірші

Недовго вже лишилося чекать
осінньої розбещености саду,
коли дерева фарби в квітів крадуть
для милого останнього параду, –
бо перед тим, як бігти босячка
в невідворотні холоди і в зиму,
вони сягають апогею шалу
минулих днів, де юність воскрешали
зелених крон святкуючі кружала
і мріяли про весну вже спесиву.
Струнка розміреність відомого путі,
де все розписано, неначе танці балу,
де пажі шлейфи плаття не зібгали,
де кожен в центрі пишного загалу
і в той же час в гріховній самоті.