вірші

Небо нависло, наче волосся злої
чорнявої жінки, що лише хоче
погратися й тонко не відпуска.
Задуха впивається аж в легені голками хвої.
День почорнів і чорніший ночі
став поступово. Його розімліла рука
піт витирає мені навідмашки з обличчя
теж почорнілого. Неба тінь
впала на нього і мріє про зливу.
Мріє про зливу і так її кличе
тужливо, не пустить сльози тіль-тіль.
Злої чорнявої жінки волосся звабливе –
небо нависло. Відкрийся, небо.
Виплачся, небо. Плакати треба.
Я розумію, як важко тримати в собі.
Грім загримів чи тремтіння пройшло по губі
і заламалася блискавка, наче руки.
Тиша злетіла, рвонули звуки
і затужили дерева печальний хорал.
Небо висвічує губ незворушну мораль –
робить, що хоче...
Вицвіли очі.
День проти ночі.
Ніч проти ночі.
Ніч.