вірші

На дотик ніжна, ніби в соснах мох.
Цнотлива і тремтлива, мов спокута, –
ця музика звучала для обох –
та лиш один зумів її почути.

Та лиш один! І, на свою біду,
підозрюю, що я була тим вухом.
А глиця так притишує ходу,
що я не смію це назвати рухом.

Але я рухалась...Я слухала в ході
сумну рапсодію, а Ви її не чули.
Ви чули іншу, так? В отій воді,
в яку дивились і шукали мулу?

Ви чули дзвони і тривоги тінь
чоло високе позначала тихо.
І день сповзав за озером на тлінь,
забувши в очереті грим і пиху...

І дуже сумно нам було в ту мить.
Були в душі в обох  у нас вокзали,
де метушиться все, де все димить...
І нічого сказати. Все сказали...