вірші

Мороз по шкірі – холодно душі.
Вона не хоче ще летіти в ірій.
Але брязчать булатнії ножі
і хвилями іде мороз по шкірі.

Ошкірилась зима і темна ніч –
я їх боюся – і немає ради.
Який хаос на зламі двох сторіч!
Яке безглуздя і відсутність влади...

Як порожньо, нестерпно.Через те,
що жінка я (бодай пишу в анкеті),
я світ сприймати хочу, як естет,
а він завис в незграбнім піруеті.

І серце б¢ється, мов в порожній жбан,
десь глибоко, без права на свободу.
І рятувальників предовгий караван
іде, мов крізь пустелю.Пити воду.

Так, пити воду, а не рятувать.
Цей караван забув, для чого вийшов.
Стрілу з вогнем пустити? Тятива
вже обірвалася. Й стріла летить на днище

в порожній жбан. Я граюся з вогнем.
Столітній схимник, відбуваю термін..
Оця тюрма і є отой Едем?
Для кого він? Для ангела чи стерва?