вірші

Мені не вистачає тих, кого нема.
О, як за ними я тужу щомиті...
Моя душа – поля, снігами вкриті,
І безкінечна у мені зима.
І скелі, з мого відчаю відлиті –
Від їх величчя аж мороз пройма...
І лиш тоненька спокою емаль
Тріщить від цвяхів, що у неї вбиті...