вірші

Листопадова холоднеча...
Якийсь лютий, негарний вечір....
І так стрімко летять у зиму
листопадові сірі дні...
А на Сонці і нині тепло.
Вибух раз, вибух два і...пекло.
І незриме летить, як зриме –
до Землі летить, до рідні...

Тут рідня усього космічного,
всього вічного і не вічного.
Тут малесенькі – міліардами –
гріють Землю іще сонця.
Що уміють любить і мріяти,
що уміють чекати й вірити...
То, любові народжені вартими, –
бо тендітні такі, – серця...