вірші

Літепло приємне надвечір'я
тихої липневої пори,
ніжне,безкорисливе, дочірнє –
говори до мене, говори.

Буду вдячно слухати й мовчати,
а в той час космічні кораблі
десь собі літатимуть на чатах,
спокоєм піклуючись Землі.

Може, вони з тих цивілізацій,
де найголовніше є любов.
І тому там не потрібне раціо,
і тому немає там розмов,

бо говорять душі, руки, очі.
Там порозумілися без слів.
Літечко, вартуй мене щоночі –
я сумних не хочу бачить снів.

Говори до мене, моє літо,
шелестом діброви говори.
Ніжним гомонінням оповита,
буду ждать осінньої пори.