вірші

Хризантемного болю морозяні руки
обплели мою шию. Придушені звуки
вириваються з горла словами-хрипінням,
із душі вириваються прямо з корінням.

Не рятуй! Не приходь! Не витягуй із прірви.
Все, що ти посадив, ще у зародку вирви.
Ні ілюзій добра, ні оманного щастя
не принось із собою. Мені все це нащо?

Заніміли церкви, тротуари, будинки.
Все безпомічне в світі й німе, мов дитинка.
Все нездатне мій біль, наче свій, зрозуміти.
А як здатне, то я вже не вмію уміти.

Забери пелюстки хризантемного болю.
Дай мені до кінця наридатися вволю.
Дай мені на весь світ покричать по-звірячи...
Все одно я нічого не чую й не бачу.