вірші

Ішла собі. Назустріч сніг ішов.
Йому я дуже мило посміхнулась.
Я гордо йшла й ні разу не спіткнулась.
Бо він такий привітний був, той сніг.

Як гарно йти, не думать ні про що.
Про тих людей, які приносять горе.
Якщо без них – з плечей сповзають гори.
Зустрінуться – тьмяніє білий світ.

Я йшла собі. Ніхто мене не знав.
Я йшла щаслива тим, що невідома.
І тим, що тіло не зведе судома,
коли долине відголос пліток.

Як добре не дивитись на людей
з німим питанням: що я вам зробила?
За віщо не каміння вже, а брили
штовхаєте уперто у мій бік?

Як гарно йти серед чужих облич.
Ніхто мене тут не обіллє брудом.
Якщо всміхнеться – то не як Іуда.
А просто усміхнеться – от і все.

Я йшла щаслива – вірші не пишу.
Живу на острові, де лише я й дерева.
Сама собі суддя і королева.
Недоброзичливці хай інших дістають.

І місто-вулик хай собі живе.
Там храм хтось вибирає чи болото.
...Який ласкавий сніг оцей на дотик...
Як добре, що назустріч він іде.