вірші

Іще одному дню настав кінець.
І місто дихає, мов після бігу, дрібно.
Крізь неба надвечірнього свинець
на горизонті проступає срібло.

Тоненька смужка...Мов звірючки зір...
Беззахисно, тендітно, в небі скраю...
Такий пухнастий і сіренький звір
тремтить і від морозу знемагає.

І порожньо...Безлисто...Сіра тінь
від лип скелетів на алею впала.
Це почалась епоха сиротінь –
зима снує пухкі свої дзеркала.

Усе ще сіре – в тиші надвечірь
усе зіщулене й безмежно сиротливе.
І жоден птах крізь вікна не кричить...
І безпорадне сонечко тремтливе...