вірші

Дивлюся згори на велетенські крони дерев,
що так страхітливо шумлять від вітру,
розгойдуючись у величезному діаметрі.
Жах охоплює мене, бо вони
такі великі, такі високі, такі могутні.
Бо вони – стихія.
Бо вони мене подужають.
Бо вони мене переборють у двобої.
Бо я така безсила.
Страх висоти дорівнює страхові прірви.
Страх висоти, може, й більший,
аніж страх прірви.
Бо народжує ілюзії.