вірші

Дерев розкішних темні шати
для погляду мого межа.
І двійко птахів там на чатах –
злітає вперше їх пташа.
За мить якусь воно невміло
рвонулось в простір крадькома...
І двійко птахів заніміло –
нічого важливіш нема
цієї щасної години,
цієї літньої пори.
Пташиний внутрішній годинник
відцокує чиїсь двори,
через які пташатко їхнє
в своє життя переліта.
Пташки листочка темний віхтик
кладуть під очі й не питай
у них тепер, чому й навіщо,
бо все у них, як у людей –
і снів вони бояться віщих,
і серце рветься із грудей
від хвилювання за дитятко.
Ми всі однакові – живі.
Ввести в життя дітей спочатку,
а там нехай вже і самі.
Але довіку, вже довіку
щомиті думаєм про них
і припадаємо до вікон
допоки й подих не затих.