вірші

Буду втікати від шторму запізно, але
на горизонті лишу замерзаючий острів.
Злісно крижини посунуть суденце мале, –
може, якась донесе мене хвиля на простір.

Все замерзає за мить і не знати, чому.
Сонце оманливе надто задовго світило.
Пильність приспало і вже як принесло пітьму,
все замерзає від фронту суденця до тилу.

Мало того, що суденце моє в самоті
має якось випливати в шалену негоду.
Мало того, що давно воно збилось з путі –
зараз втрача для рятунку останню нагоду.

Все замерзає за мить і в лещата свої
візьме суденце моє шаленіюча крига.
Хтозна, чи вдасться нам витримать справжні бої...
А якщо й так, то чи вдасться по тому оклигать...

Може, не треба втікати, а тут замерзать?
Просто віддатись на волю невтримній стихії...
Тут не покотиться – просто замерзне сльоза.
Слухаю втомлено серця удари глухії...