вірші

Божевільна відвертість поета
лише прояв його самоти.
Шлях важкий від падіння до злету,
щоб від злету в падіння іти.

Чи в суспільної думки в прицілі,
чи в моральних засад на гачку,–
шлях важкий від задумки до цілі,
а до цілі вести маячку.

А він теж нерозбірливо блима,
його світло не завжди горить.
Й через те сотні раз – усе мимо,
а єдиний не мимо – на мить.

Оточіть хоч шеренгами люду,
в самоті не лишайте і, все ж, –
він, поет, у самотності буде,
що не знає пощади і меж.

І відвертість його божевільна,
й божевільна нудистка-душа...
Самота і поет обопільно
мають разом у путь вирушать.

Та якби ж то вона була другом,
а то ж ні – і, моли-не-моли, –
вона різко скорочує смугу
для розгону: лети... А коли?