вірші

Акторові

Прояснилося небо – ллється сонце, немов із ковша.
Та ілюзій не треба – не спиймає нічого душа.
Не сприймає ні сонця, ні світла, але і отрути
не сприймає також, хоч словами отруюють люди люті.
Кожен знає усе – так вважає і брехні розносить.
І про весну мою, і про літо моє, і про осінь.
Щось поки що не чути, щоб надто паплюжили зиму.
А, можливо, й паплюжать. Поки що – мимо.
Що ви знаєте, що? Адже зась вам хоч щось зрозуміти.
Бо хоч щось у душі зрозуміти – то треба уміти.
А судить по собі – помилок найчастіша причина.
Ах, ви друзі колишні – такі от пліткарки-мужчини...
Не мої, боже збав, не мої, що ще гірше, та друзі.
Так вважалось колись – на життя не печальній ще смузі.
А тепер ви вовки – при нагоді вам ікла ошкірить
ніби звично, чи що. Не хотілось би вірить...